Голокост – це спільна трагедія людей усіх національностей в Україні.

У роки «Великої катастрофи» (Шоа), як ще називають Голокост, нацистська окупаційна влада знищила в Україні понад півтора мільйони євреїв, ромів, а також українців, поляків і росіян зі змішаних родин, які не хотіли залишати рідних єврейського походження й ішли за ними у гетто, а звідти на страту. «Голокост — загальнолюдська трагедія. Не допустити ніколи знову — наш моральний обов’язок. Вічна пам’ять невинним жертвам Голокосту»

Вшанування пам’яті Голокосту долучилися учні 9 класу.

 

 

                                       

                                          

 Разом з усією світовою спільнотою вшановує пам’ять жертв Голокосту – мільйонів чоловіків, жінок і дітей, котрі загинули від рук нацистів у роки Другої світової війни. Лише на українських землях жертвами Голокосту стали сотні тисяч представників єврейського народу та інших національностей, тільки за вересень-жовтень 1941 року у Бабиному Яру загинуло близько 34 тисяч осіб, а в найбільшому нацистському таборі смерті Аушвіц поблизу польського міста Освенцим мученицькою смертю загинуло близько 1,4 мільйона людей.

Знаковою подією світового масштабу є 1 листопада 2005 року. Це день, коли Генеральна асамблея ООН з метою вшанування та збереження пам’яті про страшну і моторошну трагедію прийняла Резолюцію № 60/7, в якій йдеться: «Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість». Саме цим документом 27 січня проголошено Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту. Дату обрано не випадково, адже саме цього дня 1945 року Радянська армія звільнила в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау, у якому загинуло, за різними даними, від 1,5 до 2,2 мільйона людей.

У цей день ми повертаємося в минуле, щоб на жахливих уроках Голокосту, проаналізувавши помилки тодішньої влади, не допустити більше повторення подібних злочинів у майбутньому. Переконані, що пам’ять про невинно убієнних за національними, етнічними, релігійними, культурними ознаками є своєрідними попередженням для людства про небезпеку, що ховають за собою тоталітарні ідеології, зверхність, ненависть, ксенофобія та расизм.

Україна, яка втратила мільйони своїх синів і доньок різних національностей внаслідок ганебних злочинів тоталітаризму, сьогодні протистоїть посяганню російського агресора на території Донбасу і Криму, мужньо обороняючи кордони неподільної, незалежної, соборної Батьківщини та демократичні цінності. Тож будьмо єдиними у відстоюванні ідеалів гуманізму, демократії, свободи та миру у всьому світі.

Схилімо голови у скорботі за навіки полеглими у безіменних могилах і печах краматоріїв. Нехай пам’ять вічно живе у ваших серцях…

 

 

 

Першою на руїнах Російської імперії постала Українська Народна Республіка, пізніше, вже в листопаді 1918-го, на теренах колишньої Австро-Угорщини утворилася Західноукраїнська Народна Республіка. Проголошення Соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року - історичний акт об’єднання українських земель в одній державі.

«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка», – йшлося в Універсалі Директорії УНР 22 січня 1919 р.

«Об’єднання українських земель відбулося з ініціативи і власної волі українців, а не було накинуто насильно зовнішніми чинниками. Акт Злуки 1919 року заперечує тези сучасної російської пропаганди про те, що єдність України – результат політики Леніна чи Сталіна», – пояснює Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

«Національна єдність – обов’язкова передумова успішного спротиву зовнішній агресії. Її брак в часи Української революції 1917-1921 років призвів до втрати державності, що в довготерміновій перспективі призвело до мільйонних втрат від Голодомору 1932-1933 років, репресій та війн», – підкреслив Володимир В’ятрович.

Комуністичний тоталітарний режим викреслював із історичної пам’яті факт проголошення та об'єднання УНР і ЗУНР в одну державу. Але її зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки.

Ідея соборності України стала ключовою для наступного покоління учасників українського визвольного руху у XX столітті 1920-1950 років. Українська повстанська армія боролася за створення Української самостійної соборної держави.

21 січня 1990 року в Україні понад мільйон людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Український «живий ланцюг» став однією з наймасовіших у тогочасній Центрально-Східній Європі акцій боротьби за свободу. Вже за рік Україна відновила свою незалежність.

Сучасна російсько-українська війна для українців є продовженням столітньої визвольної боротьби. Українські військові, так само як і їхні попередники 100 років тому, відстоюють не лише незалежність, а й соборність України. В лавах Збройних Сил України вояки з усіх її куточків.