понеділок, 22 березня 2021 р.
Сорок святих
Колись починаючи із Явдохи (14 березня) діти ходили по дворах, закликаючи весну, співаючи веснянки. А щоб весна прийшла швидше, пекли жайворонків – печиво та пампушки у формі пташечок із дзьобиками та крильцями, гребінчиками та хвостиками. Традиційно жайворонків випікали на свято Сорока святих (22 березня). Їх мало бути обов’язково 40.
Подекуди в одній із пташечок запікали монетку. Вірили, що дитина, якій попаде пташечка з монеткою, буде щасливою. Цю монетку потім зашивали дитині в сорочечку, щоб доля була до неї прихильною.
День пам'яті сорока севастійских мучеників - одне з головних церковних свят року. У цей день церква вшановує пам'ять сорока солдатів, які померли за віру в Христа і стали шануватися як святі. Це свято прославляє силу віри і відданість Богу. На честь торжества трохи пом'якшуються обмеження Великого посту.
Це свято є неперехідним і завжди відзначається в один день - 22 березня. Часто цей день припадає на Великий піст і на честь свята дозволяється їсти гарячу їжу з рослинною олією і пити вино. 22 березня потрібно сходити до церкви і помолитися Богу.
Історія свята: хто такі сорок святих
У 320 році в місті Севастія воїнів римської армії змусили приносити жертву язичницьким ідолам. Тоді країною керував противник християнства імператор Ліциній. Тридцять дев'ять християнських солдатів відмовилися це робити, за що їх роздягли і помістили в крижане озеро. Один з мучеників не витримав тортур і вибіг на берег, але тут же помер.
Один з імператорських вартових воїн Аглая, бачачи страждання мучеників, увірував у Христа і приєднався до в'язнів. Командування побило до смерті сорок Севастійських святих, а їх кістки кинули в річку. Через три дні сорок святих з'явилися севастійському єпископу і попросили поховати їх мощі.
Традиції свята і прикмети
До цього дня господині печуть булочки у вигляді жайворонків з пісного дріжджового тіста, оскільки птахи до цього дня повертаються з теплих країв. Пташкам роблять з родзинок очі, а в тісто додають різні горішки. Такою здобою обов'язково пригощають дітей і хрещеників.
Дівчата проводили ворожіння з борошняних жайворонків. Кидали булочку через плече - куди птах покаже хвостом, звідти прийде наречений. Також давали покуштувати булочок собаці - чию страву пес першим спробує, та перша вийде заміж.
На сороки прийнято запрошувати в будинок близьких людей і чим їх більше буде, тим краще. У цей день не можна прибирати, займатися важкою працею, вишивати. Також не можна лаятися і гніватися, позичати гроші, садити горох. Доброю традицією вважається прочитати молитву біля ікони сорока святих.
Доброю прикметою в цей день вважається побачити перелітних птахів - це обіцяє хороший урожай. Вважається, що яка погода 22 березня - такою вона буде в наступні 40 днів.
Ранні роки
Народилась у родині вчителів.
1936 року родина переїхала із Ржищева до Києва. З 1937 до 1941 рр. навчалася у школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові, де на той час жила родина. Школу було спалено 1943 року разом із усім селищем. Цьому присвячено вірш «Я виросла у Київській Венеції».
Після закінчення середньої школи № 123 на Куренівці[7][8] навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила 1956 року.
Шістдесятництво[ред. | ред. код]
Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.
Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.
На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий із плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».
8 квітня 1963 року на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.
1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.
У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом із І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.
Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва і Б. Гориня.
1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».
1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка[9].
Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).
Нове століття
Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала[10].
2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого»[10][11]. Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях, що призвело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч[12][13].
У січні 2011 року Ліна вирушила в тур-презентацію свого першого роману[14]. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах[15]. Але 9 лютого письменниця перервала свій тур через особисту образу.
 | Каталізатором такого рішення письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру — написано в офіційній заяві видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» |  |
Зустрічі письменниці з читачами Кривого Рогу та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані[16][17].
У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій, а через рік, у 2012 році, у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшла поетична збірка «Триста поезій. Вибране».
9 квітня 2012 року, у день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь»[18].
У липні 2018 року підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова[19].
Родина[ред. | ред. код]
Чоловіки:
- Єжи-Ян Пахльовський (1930—2012), польський письменник, однокурсник Костенко під час навчання у Московському літературному інституті імені О. М. Горького[20][21]
- Цвіркунов Василь Васильович (1917—2000), керівник Київської кіностудії імені Довженка 1960-х років[22].
Діти:
- Пахльовська Оксана Єжи-Янівна (народилась 18 вересня 1956 року), професор, письменниця, викладає українську мову та літературу в Римському університеті ла Сап'єнца
- Цвіркунов Василь Васильович-молодший (народився 28 травня 1969 року), програміст
Відзнаки[ред. | ред. код]
- Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
- Почесний доктор Львівського національного університету.
- Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002).
- Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»)
- Лауреат Премії Антоновичів (1989, за «Сад нетанучих скульптур»)
- Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000).
- Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
- Відмовилася від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»[4]
- Відзнака «Золотий письменник України», 2012[23].
- У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Редлиха Шимона та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.
Підписатися на:
Дописи (Atom)